Гори - Артём Лоик

А що буде — те буде!

Ми стріляли в люстерце!

А що куля — те в груди!

А що слово — те в серце!

Чи Ісуси, чи Будди, скільки вір, — стільки бруду

Та одне тільки вічне — як раніше ми люди,

А що вийде — те вийде… Як могли — так ходили!

Не любили — вбивали, а вбивали — любили…

А що вийде — те вийде!

Тільки ангели ви де?

Кажуть тут за дверима.

За дверима могили…

А що знати — не знати!

А що бачити — темінь!

А молитви — на мати!

А ікони — на меми…

А пророків — впізнати, як вони вляжуться спати,

А дорога від мене — йде напевно — до мене,

А що потом — те потім, а що сталось — те зараз…

Скільки коштує злотих райське аблуко даром?

А всі роти до роту своєчасного гроту…

А монети — нездарам, а талант — ідіотам…

Я за невидимими горами

Тільки чорні твої очі і шукав!

Я за невидимими горами!

Через чорне море, повне чорних кав!

Я за невидимими горами!

Залишу чорній ночі, з чорних літер, чорний слід!

Я за невидимими горами!

З чорної діри кричу на весь цей білий світ!

Що зможу, те знайду і не втрачу!

Ми від дошок до дошок, ми від панча до панча!

А що станеться — хай те розмалюється хайпом

І вперед до потопу!

Хто з фейсом, хто з потапом

Справедливість, правдивість, непідкупність і віра, —

Так, ми з вами пробились!

Тільки в хащі до звіра!

І за те що брав ти лист, де надії іскрились

І в його пащі померли, — ці слова народились!

А довічне — не вічне, а центральні — не в центрі

F що гучно — не вірші, а що влучно — не в центи…

Що відверто — не ніжно, президенти — не стенди,

А що гасне — не свічка, а що віра — не церква…

Що зістанеться бро — існувати з розмахом!

Хтось рубає бабло тільки часто на плахах!

І шинкують руками, наші шкури роками

І летять наші голови із гори колобками!

Я за невидимими горами!

Тільки там, де золота нема!

Я за невидимими горами!

Тільки там, де краща пісня німа

Я за невидимими горами!

Дійду, дістану, відшукаю свій причал!

Я за невидимими горами!

Бачу його, але невже, це те, — з чого почав!

Я за невидимими горами!

Знову забуду, знову сліпо розпочну!

Я за невидимими горами!

А розпочну — це ж розпач, ну!

Я за невидимими горами!

Знову гатитиму руками в двері дому!

Я за невидимими горами!

Поки не зрозумію, що я сам закрився в ньому!